Тоже Харьковчанин писал(а):
Так к Вашему сведению, на Слобожанщине говорят на литературном украинском, а не на украинско -польско-канадском диалекте.
Якби на Слобожанщині говорили літературною українською (поки що не будемо казати, що таке "сталінський" правопис 1939 року), то тем про "нас прітєсняют", примушують вивчати українську тощо просто би не було. Я був би спокійний, що моя дитина може і в дитячому садочку, і в школі отримувати знання українською, долучатися до культури і традицій свого народу.
Може на підтвердження чистої української літературної Ви покажете приклад?
:!!)):
Тоже Харьковчанин писал(а):
Это показатель только того, что мне неинтересно . ( А Ваша реплика- еще один показатель Вашего неуважения. Ну не обессудьте, в таком случае, если в ответ увидите подобное же).
Починаючи спір, або приєднуючися до певної розмови, я уважно читаю його спочатку. Щодо готовності побачити щось подібне моїй поведінці, сприйняту Вам як неповагу, повірте, що маю певний досвід ведення і перемов, і дискусій. Свідомість не втрачу.
Продовжимо? :) Якщо, щоправда, є аргументи. А "нецікавість" не є спробою втекти від розмови, відчуваючи слабкість своєї позиції.
Буду тверезий шлях до процвітання Великої України.
::-/: :neznau:
БудуЄте? Яким чином... на форумі?
В основному іншим способом.
Але виділяю певний час, щоби поставити перешкоду для відвертих антиукраїнських думок у тому числі на форумі. Знаю, що у такий спосіб можна знайти однодумців, яким також набридло постійне скавучання, як у нас усе погано, вони в усьому винні, а ми тут не такі, як усі інші.
Тоже Харьковчанин писал(а):
Так к Вашему сведению, на Слобожанщине говорят на литературном украинском, а не на украинско -польско-канадском диалекте.
Якби на Слобожанщині говорили літературною українською (поки що не будемо казати, що таке "сталінський" правопис 1939 року), то тем про "нас прітєсняют", примушують вивчати українську тощо просто би не було. Я був би спокійний, що моя дитина може і в дитячому садочку, і в школі отримувати знання українською, долучатися до культури і традицій свого народу.
Може на підтвердження чистої української літературної Ви покажете приклад?
Шановний. Я спілкуюсь практично постійно росіїською, навчався у радянській школі, але саме завдяки ій володію українською. Не буду стверджувати, що моя українська бездоганна, але розумію без будь -яких проблем і як мені здається, цілком розуміють мене і украіномовні співбесідники.Не знаю, щиро кажучи, про який "сталінський" правопис 1939 року" Ви кажете, але ламати мову, керуючись принципом "аби не так, як у укропів" -це безглуздо.
Ще раз підкреслюю - мова ні в якому разі не йде не про те, що хтось незадоволений, що його "примушують вивчати українську " ( що за небажання почути опонента - як вимога двомовності пов`язана з начебто бажанням ігнорування української? ) - але про те, що фактично ведеться послідовне знищення російськоі - шляхом заборон використання в ЗМІ, галузі навчання...що буде наступним кроком ?
Це, до речі, до питань фашизму. Да,я розумію, чим фашизм відрізняеться від националізму. Але мені здаеться, що і Ви повинні добре знати, що национализм є одним з "краєугольних каменів" фашизму.
Корни фашистских идей и движений уходят в крайний европейский национализм 19 в. Он приобретал наиболее воинствующие формы в тех странах, где, как в Германии и Италии, в силу политической раздробленности создание национального государства происходило с запозданием, либо в национальных государствах, потерпевших тяжелые военные поражения, как например, во Франции после франко-прусской войны........
Психологической основой для роста предфашистских, а затем и фашистских настроений стало явление, которое известный философ Эрих Фромм определил как «бегство от свободы». «Маленький человек» ощущал одиночество и беспомощность в обществе, где над ним властвовали безликие экономические законы и гигантские бюрократические институты, а традиционные связи с его социальным окружением были размыты или разорваны. Утратив «цепи» соседского, семейного, общинного «единства», люди ощущали потребность в какой-то замене сообщества. Такую замену они нередко находили в чувстве сопричастности нации, в авторитарной и военизированной организации или в тоталитарной идеологии. http://www.krugosvet.ru/articles/102/10 ... 0222a1.htm
Последний раз редактировалось user_11161 Вт, 29.04.08 08:24:15, всего редактировалось 1 раз.
Свобода писал(а):
В основному іншим способом.
Але виділяю певний час, щоби поставити перешкоду для відвертих антиукраїнських думок у тому числі на форумі. Знаю, що у такий спосіб можна знайти однодумців, яким також набридло постійне скавучання, як у нас усе погано, вони в усьому винні, а ми тут не такі, як усі інші.
А Вам не спадає на думку , шо саме подібни примусови акциї і породжують антіукраінські думки? ::-/: Раніше я користувався українською со значно більшим задоволенням( і головне, бажанням!) - ніж сьогодні...
Поэтому и на данном форуме общаюсь в основном по русски.
Кстати...
30.10.2007, 12:10
28-го жовтня, у неділю, після служби в церкві, помер офіцер УПА та дивізії "Галичина" Микола Француженко (Вірний).
"Народився він 25 листопада 1923 року в м.Краснокутську на Харківщині. Миколі не минуло й року, як померла його мати. Батько Миколи, військовий технік, часто міняв місця проживання, він одружився вдруге через п'ять років, коли хлопцеві вже виповнилося п'ять. Тривалі мандри по Союзові, арешти та засудження батька, вперше навіть на кару смерті, коли лише падіння кривавого ката Єжова врятувало Миколиного батька од смерті. А згодом батька таки засадили до в'язниці, і лише влітку 1939 р., відбуваючи покарання в Києві, він опинився на волі. Такими були університети юного Миколи, такі типові радянські обставини формували юнака, прищеплюючи, вочевидь, не таку вже і щиру любов до того монстра, яким був Союз... Зрештою, як можна було любити цей абстракт Батьківщини, коли і в білоруса, вірмена, грузина, естонця, литовця... чи українця були одні примари страшного Кремля з колючими зорями, а поряд була знівечена та сплюндрована Україна, Білорусь, Вірменія чи Грузія...
За таких обставин завдяки підтримці добрих батькових друзів юному Миколі 1940 р. вдалося з відмінними оцінками закінчити середню школу в Житомирі. Уже 1941 р. Микола Француженко – студент Харківського медичного інституту. У 1942 р. він – учасник боїв за Харків, потім був відступ, під Лозовою Микола був поранений і потрапив у німецький полон. Далі була служба у Першій Дивізії Української Національної Армії під командуванням генерала Павла Шандрука. Після завершення Другої світової війни знову полон, на цей раз в італійських таборах для військовополонених у містах Белларії та Ріміні. Саме тут, в Італії, 1946 р. Микола Француженко почав писати вірші, що друкувалися у тижневику „Батьківщина" для українських військовополонених, тут же створив одну із своїх перших літературних мініатюр „Нічний епізод", де двадцятитрьохрічний пілігрим викладав свої заповітні думки.
„Стою, наче заворожений.
Вдивляюсь у темну, чужу далечінь.
Це не моя земля.
Це – Спартака земля.
В дитинстві вірив, що настане час і, як Спартак, змагатимусь за справедливість людську."
Згодом була Великобританія, і зустріч у Лондоні на європейському зльоті українських пластунів зі своїм слобожанським земляком Євгеном Федоренком. Це він, Микола Француженко, перший зафіксує автобіографічні деталі з життя Євгена Федоренка про перші комерційні кроки в ім'я виживання родини в окупованих Люботині та Харкові 1942 – 1943 рр.
Опинившись після Великобританії у Німеччині, М.Француженко працював в Українському відділі радіо „Визволення" (згодом „Свобода"), де прекрасно справлявся з обов'язками диктора Української редакції, а згодом навіть продюсера, тобто головного режисера, упродовж 1957 – 1962 рр. 1962 р. М.Француженко прибув до США, де навчався у Слов'янознавчому інституті при Нью-Йоркському університеті, згодом, у 1968 р., – у Норвіцькому університеті штату Вермонт здобув ступінь магістра.
У 1962 – 1966 рр. М.Француженко продовжив свою працю на радіо „Свобода", але на цей раз у Нью-Йорку в Українській редакції. Ще важливий етап у його діяльності – праця в ОДУМу (Об'єднання Демократичної Української Молоді) США та Канади, де він обирався головою Центрального комітету тієї популярної на Американському континенті організації. Восени 1968 р. М.Француженко розпочав свою працю в Українському відділі „Голосу Америки" – тут він працював перекладачем, продюсером, диктором, кореспондентом у відрядженнях та редактором. Протягом 1988 – 1990 рр. – він керівник Українського відділу „Голосу Америки". Часто виступав зі статтями у пресі США, Англії, Німеччини. Його доробок за тематикою можемо поділити на такі групи: статті та огляди про життя української еміграції на Американському континенті. Мабуть, рекорд побила стаття „Не лукавмо", що її оприлюднили „Вечірній Київ" (2 липня 1991 р.), „Народна воля", „Українська думка", „Українські вісті". Друга серія статей – це літературно-критичні виступи про І.Багряного, В.Барку, В.Симоненка, В.Стуса, В.Івасюка, В.Біляїва, Леся Курбаса та про багатьох інших діячів української літератури по сей та по той бік океану. Наступну серію статей М.Француженка становлять виступи на церковно-релігійні теми, зокрема, про Святійшого Патріарха Мстислава, про три етапи Відродження Української Автокефальної Церкви. І, зрештою, четверта група творів письменника – поезії, оповідання, драматичні твори, що оприлюднені багатьма періодичними виданнями у США, Канаді, Бразилії, Німеччині. Серед неопублікованого доробку письменника – монографія про Василя Барку, збірки „Письменники діаспори", „Розмови з молоддю", „Зустрічі з Батьківщиною" та науково-фантастичний роман „В сусідній Галактиці".
Творчий доробок письменника, на жаль, так ніколи і не виходив окремими книжками, за винятком хіба що видання Київського видавництва „Смолоскип", яке зібрало частково твори автора у збірці „Долі" (1997 р.), куди увійшли поезії, оповідання та кримінальна драма „Еліксир життя". Книжка вийшла з передмовою нині вже столітнього літературознавця, що на Американському континенті, вихідця з благословенної Полтавщини Петра Одарченка."
Це я про просто Харьковчан, Тоже Харьковчан, які постійно волають про свою якусь унікальність серед усієї України, і виторговують собі то можливість здавати вступні іспити в Національні Виші іноземними мовами замість національної, то бажають отримати якийсь окремий статус, щоби не так, як в усіх інших.
Продовжувати?
Четвер, 13 Березень 2008
13 березня в СБУ відбулись чергові Громадські історичні слухання в рамках спільного гуманітарного проекту Служби безпеки України та Українського інституту національної пам'яті. У заході взяли участь члени робочої групи істориків, створеної при СБУ для вивчення архівних документів, науковці, представники громадських організацій та журналісти.
Відкриваючи слухання, радник Голови СБ України, співробітник Українського інституту національної пам'яті к.і.н. Володимир В'ЯТРОВИЧ зазначив: «Одним із базових постулатів у висвітленні діяльності ОУН радянською пропагандою було зображення її як виключно західноукраїнського явища. Тим часом, як свідчать документи та оперті на них найновіші дослідження, визвольний рух під керівництвом ОУН мав всеукраїнський характер, охоплював практично всю територію України».
Професор, д.і.н. Володимир СЕРГІЙЧУК ознайомив із особливостями діяльності ОУН на східних та південних землях. Він наголосив, що положення про боротьбу за соборність було ключовим у програмно-ідеологічних засадах руху. «Поширення діяльності ОУН за межі Західної України, — зазначив професор Сергійчук, — почалося в 1939 році, після приєднання цих земель до УРСР». Найактивнішу діяльність націоналістичні групи розгорнули тут після початку радянсько-німецької війни у 1941 році. Для походу на Схід було створено спеціальні Похідні групи, які дійшли зокрема до Харкова, Донбасу у Крим та навіть на Дон та Кубань. Коли німці усвідомили мету роботи «похідних груп», почали арешти та розстріли. «В жовтні 1941, — повідомив професор Сергійчук, — гітлерівці організували вТерновій Балці (Кривий Ріг), концентраційний табір, у якому утримували сотні зловлених націоналістів, багато з яких там розстріляно або закатовано на смерть під час допитів».
Із повідомленням про діяльність ОУН на Запоріжжі виступив місцевий дослідник Юрій ЩУР. Він зазначив, що «на сьогодні встановлено дані про 161 члена оунівського підпілля, з яких вихідців із Західної України, які прибули в складі похідної групи 15, інші – місцеві. Перші члени ОУН у Запоріжжі з'явилися 8 серпня 1941 р., а останній член ОУН "Бом" був заарештований у травні 1950 року в районному центрі Ногайськ (тепер — Приморськ)».
У повідомленні Олександра ДОБРОВОЛЬСЬКОГО з Донецька вказано: «Перші підпільники ОУН на Донбасі з'явилися ще в 1940 році. За підрахунками дослідників, кількість учасників оунівського руху, народжених в Донецькій області, складала приблизно половину від загалу всієї організації на Донеччині. Вихідці з Галичини та Волині складали близько 10%. Приблизно 40% підпільників ОУН – вихідці з Центральної України. Останнім членом ОУН можна вважати пропагандиста М. Янковського, заарештованого в Дзержинську 1958 року».
Про діяльність ОУН на Сумщині повідомив Олександр ВОВК: «Кількість членства ОУН на Сумщині становила кількасот осіб. Важливо, що з приходом радянської влади діяльність націоналістичного підпілля не припинилася і тривала до кінця 1940-х років», — відзначив історик.
Співробітник Галузевого державного архіву СБУ к.і.н. Олександр ІЩУК представив на слуханнях унікальні документи, що висвітлюють діяльність ОУН на Півдні та Сході України. «У ГДА СБУ і в архівах обласних управлінь, — наголосив Іщук, — збереглися тисячі унікальних документів в яких міститься інформація про діяльність ОУН в Східній, Центральній та Південній Україні в 1941—1955 рр.» Олесандр Іщук також представив оригінали документів: карних справ, світлин, записів, що висвітлюють як діяльність ОУН на згаданих теренах, так і населення, що допомагало підпіллю.
Отже, як свідчать документи та найновіші наукові дослідження:
1. Боротьба ОУН мала загальноукраїнський характер, вона охоплювала практично всі терени сучасної України.
2. Початок роботи осередків ОУН на Сході та Півдні зумовлений діяльністю т.зв. «похідних груп» з Західної України.
3. В лавах націоналістичного підпілля на Півдні та Сході активно боролися вихідці з цих земель, які становили абсолютну більшість членів місцевих організацій.
4. ОУН проводила активну антинімецьку діяльність, за що її члени піддавалися жорстоким репресіям з боку німецьких каральних органів: сотні членів ОУН були запроторені до концтаборів чи розстріляні ґестапо.
5. Діяльність ОУН не припинилася із відходом німців, головним завданням організації в радянській дійсності стало поширення національної пропаганди: в кінці 1940-х керівництвом визвольного руху почала реалізовуватися спеціальна операція «Орлик», суть якої полягала в розгортанні пропагандистської діяльності на Східній Україні.
6. Останні спалахи націоналістичного руху на Півдні та Сході України згідно документів НКВД-МҐБ зафіксовано в кінці 1940-х, а в окремих місцевостях навіть в другій половині 1950-х рр.
Це я про просто Харьковчан, Тоже Харьковчан, які постійно волають про свою якусь унікальність серед усієї України, і виторговують собі то можливість здавати вступні іспити в Національні Виші іноземними мовами замість національної, то бажають отримати якийсь окремий статус, щоби не так, як в усіх інших.
Продовжувати?
Ну для Вас, псевдохарьковчанина, это непонятно, возможно. А для меня непонятно, почему русский язык Вы назывете иностранным, невзирая на то, что он является родным для более чем многочисленной части граждан Украины . Только этнических русских на территории Харьковской области по данным переписи 2001 г. более 25%. А если к добавить тех, кто не является русским по национальности, но считает этот язык родным-- цифры будут еще убедительней, думаю.
Так кто на деле провоцирует конфликт ?
И кстати, к часто повторяющемуся вопросу о том, кто на самом деле здесь "приезжий":
В конце XIX - начале XX века русские составляли наибольшую этническую группу в следующих крупных и средних городах: Киев (54,2 %), Харьков (63,1 %), Одесса (49,09 %), Николаев (66,33 %), Мариуполь (63,22 %), Луганск (68,16 %), Бердянск (66,05 %), Херсон (47,21 %), Мелитополь (42,8 %), Екатеринослав (41,78 %), Елисаветград (34,64 %), Павлоград (34,36 %), Симферополь (45,64 %), Феодосия (46,84 %), Ялта (66,17 %), Керчь (57,8 %), Севастополь (63,46 %), Чугуеве (86 %)
Вам не нравится в Харькове? Так, как любят повторять Ваши единомышленники - есть Львов, который более соответствует Вашим убеждениям. А Харьков пытаться уподоблять городам Западной Украины не нужно.
Российская исследовательница О. И. Вендина указывает два основных типа идентичности у русских Украины
1. «Размытая» идентичность, характерная для русских большинства регионов Украины, а также Приднестровья, тесно связанных со своими соседями украинцами; часто люди не могут определить, русские они или украинцы. Русские и украинские традиции трудноразделимы и уже давно вошли в быт. Языковая и культурная близость народов ранее помогала русификации населения, сегодня она работает на украинизацию. Русские не видят для себя угрозы в освоении украинского языка, необходимого для решения административных и правовых вопросов
Так было, впрочем, до начала принудительной украинизации
Російська мова - це є мова національної меншини. Якщо є мова національна, то усі інші - іноземні, тобто мови інших земель, мови національних меншин. Я цими словами Вас вже гірко образив?
В Україні є офіційна державна українська мова. Є і буде залишатися.
Про 25 % - це розмір національної меншини, яка мусить виконувати Конституцію і Закони Держави, в якій ця національна меншина проживає. Такими вимогами є вільне володіння національною державною українською мовою для зайняття посад державних службовців, суддів, прокурорів, працівників органів місцевого самоврядування. Це мова вступних іспитів до Державних, Національних вищих навчальних закладів. Це є мова діловодства тощо. Є проблеми із сприйняттям?
Я не заперечую проти розвитку мов національних менши, але за рахунок їхніх носіїв, а також не за рахунок мови української.
Свобода писал(а): Російська мова - це є мова національної меншини. Якщо є мова національна, то усі інші - іноземні, тобто мови інших земель, мови національних меншин. Я цими словами Вас вже гірко образив?
Т.е. четверть населения Украины, говорящие на русском - для Вас иностранцы?
Свобода писал(а):В Україні є офіційна державна українська мова. Є і буде залишатися.
Про 25 % - це розмір національної меншини, яка мусить виконувати Конституцію і Закони Держави, в якій ця національна меншина проживає.
Они являются полноправными гражданами Украины, и их права защищены той самой Конституцией. В частности, ст10 и ст 24.
Свобода писал(а):Такими вимогами є вільне володіння національною державною українською мовою для зайняття посад державних службовців, суддів, прокурорів, працівників органів місцевого самоврядування. Це мова вступних іспитів до Державних, Національних вищих навчальних закладів. Це є мова діловодства тощо. Є проблеми із сприйняттям?
А уч. заведения, в которых преподавание на английском, тоже перйдут на украинский ? А как поступите скажем, с еврейскими школами ?
А какое отношение к "делопроизводству" имеет демонстрация фильмов в кинотеатрах?
Не прячьте русофобию под маской борьбы за украинскую культуру.
Свобода писал(а):Я не заперечую проти розвитку мов національних менши, але за рахунок їхніх носіїв, а також не за рахунок мови української.
А я возражаю против "развития" украинского языка за счет русского.
Тут одни из националистов обмолвился про некую оккупацию Украины со стороны Советской Росси, так вот мне бы хотелось узнать, когда же начался этот процесс? Случайно не в 1654 году, когда Украина сама попросила помощи у России и та помогла ей, так были бы мы уничтожены или татарами, или поляками, или турками.
А репрессии это не угнетение украинского народа, им были подвержены все.
Буду тверезий шлях до процвітання Великої України.
::-/: :neznau:
БудуЄте? Яким чином... на форумі?
В основному іншим способом.
Але виділяю певний час, щоби поставити перешкоду для відвертих антиукраїнських думок у тому числі на форумі. Знаю, що у такий спосіб можна знайти однодумців, яким також набридло постійне скавучання, як у нас усе погано, вони в усьому винні, а ми тут не такі, як усі інші.
Из вышеизложенного следует, что именно недооцененные уповцы и им симпатизирующие , как вы пишите, "сковчать"... и поносят систему, которую ... вышими молитвами отменили 16 лет назад, и пытаются охватить максимум нынешней территории Украины...пометить любым способом, в том числе памятными знаками.
Системы нет, но осадок остался... Может хватит, придумайте что-то новое эффективное, нежели ... обращение к привидениям
Найти единомышленников? - Нашли? ...только что это меняет....
Основная тема... остается открытой:Вам известны факты ПРЕБЫВАНИЯ УПА в харьковских лесах?
Ольга писал(а):Из вышеизложенного следует, что именно недооцененные уповцы и им симпатизирующие , как вы пишите, "сковчать"... и поносят систему, которую ... вышими молитвами отменили 16 лет назад, и пытаются охватить максимум нынешней территории Украины...пометить любым способом, в том числе памятными знаками.
Набридло скавучання інших навколо. У тому числі тих, хто сьогодні при владі намагається використовувати окремі теми, які для кожного націоналіста є святими.
Спроби пересмикувати сказане мною - річ невдячна.
А що стосується помітити будь яким способом - памятник УПА, що в Молодіжному парку (насправді на цвинтарі) це увічнення памяті людей, які у найтяжчі часи не вагалися, а боролися за нашу сьогоднішню національну державу. Той державний суверенітет, якого тоді і тіні не могло бути, але який і я і Ви, Ольга, так граціозно тримаючи папіроску палчиками, маємо сьогодні. Тільки для цього ані я, ані Ви не пролили жодної краплини крові. А люди йшли на вірну смерть, але не могли коритися ані німецькому, ані комуністичному окупанту. Це памятник одній із видатних видатних війсково-політичних сил, що були народжені незламним волелюбним українським духом і померли заради волі України.
Ще будуть запитання, що таке УПА?
Свобода..я бы Вам рекомендовал все же столь высокомерный тон вроде "ще будуть запитання" оставить...не стоит. Вещи, которые "святы для националистов" , отнюдь не являются таковыми, возможно, для более здравомыслящих украинцев - как по национальности, так и по гражданству.
А если Ваш ник происходит от партии Тягнибока - так мое отношение к данной силе более чем негативное. И кстати, если мне не изменяет память, даже некоторые из присутствующих на данном форуме сторонников оранжевого лагеря утверждали, что отнюдь не испытывают симпатий к данной организации.
Я не отрицаю, что в рядах УПА были люди, искренне верившие в то, что сражаются они за счастье своей земли. Так же, как были такие в свое время и в Красной Армии, и даже в войсках НКВД. И в рядах КПСС было более чем достаточно вполне достойных людей. Но это не отменяет преступной сути самой организации.
А об "актуальности" УПА в Харькове....не буду повторяться.
Свобода писал(а):
А що стосується помітити будь яким способом - памятник УПА, що в Молодіжному парку (насправді на цвинтарі) це увічнення памяті людей, які у найтяжчі часи не вагалися, а боролися за нашу сьогоднішню національну державу. Той державний суверенітет, якого тоді і тіні не могло бути, але який і я і Ви, Ольга, так граціозно тримаючи папіроску палчиками, маємо сьогодні.
Вы забыли вставить слово "буржуазно". Т.е. по тексту "теперешнее буржуазно-национальное гос-во"
Тоже Харьковчанин писал(а):Свобода..я бы Вам рекомендовал все же столь высокомерный тон вроде "ще будуть запитання" оставить...не стоит. .
Погроза? :xa-ax:
Тоже Харьковчанин писал(а):Вещи, которые "святы для националистов" , отнюдь не являются таковыми, возможно, для более здравомыслящих украинцев - как по национальности, так и по гражданству.
Більш здорових в своїх думках і почуттях людей для своєї країни, аніж націоналісти не треба шукати. Їх просто немає. Немає більш патріотичної людини, яка безмірно, не дивлячись на "немодно", або "непрохідно" любити своє, а також боронити його і бути готовою загинути в такій боротьбі.
Тоже Харьковчанин писал(а): А если Ваш ник происходит от партии Тягнибока - так мое отношение к данной силе более чем негативное.
И кстати, если мне не изменяет память, даже некоторые из присутствующих на данном форуме сторонников оранжевого лагеря утверждали, что отнюдь не испытывают симпатий к данной организации..
Ваше негативне відношення до будь якої політичної сили не буде причиною для втрати сну або апетиту.
А яке відношення мають "стороннікі оранжевого лагєря" до націоналізму, може зможете пояснити? ::-/:
Тоже Харьковчанин писал(а): в рядах УПА были люди, искренне верившие в то, что сражаются они за счастье своей земли.
Так же, как были такие в свое время и в Красной Армии, и
даже в войсках НКВД. И в рядах КПСС было более чем достаточно вполне достойных людей. Но это не отменяет преступной сути самой организации.
1. В лавах УПА були виключно люди, які вірили в свою землю, свій народ, в щастя прийдешнього покоління.
2. В Червоній армії були люди, які дозволили собі бути долученими до злочинного тюремного комуністичного режиму.
3. НКВС, кажете. Лишимо без коментарів.
На превеликий жаль, послідовники "чесних" офіцерів із НКВС і сьогодні отримують пенсії із Пенсійного фонду України, мабуть саме за те, що вони і їхні батьки боролися проти України. Про маразм не будемо, добре?
p.s. А тепер питання (від Ольга :fea: ) в студію. Так чи були УПА в лісах Харківщини.
