Насколько глубока пропасть между нами, теми кто стоит внизу пирамиды, и теми, кто всякими правдами, а чаще неправдами забрались на её верхушку. Они считают, что "схватили Бога за бороду" и им всё позволено...
Но жизнь иронична по своей сути и часто преподносит такие сюрпризы, о которых трудно было и подумать...Ми й вони – це різні світи, що перетинаються лише тоді, коли одному з них потрібно нашої донорської крові.
Так и эта нелепая, с одной стороны, но и закономерная, с другой, смерть.
Глава Комитета Верховной Рады по законодательству, погиб нарушая Закон, чтобы потом не говорили про инспекционные объезды и прочее.
Наверное это ирония судьбы, скажет кто-то. Но я вижу здесь закономерный итог, система построенная в нашей стране, пожирает своих же творцов. А Кушнарёв был активным творцом её, этого уж точно не отнимешь у него.
У них – власний бюджет, який вони чомусь називають „державним”, власна прокуратура, власні суди, власне Міністерство охорони їхнього здоров'я. Для них – усе, для нас – закон. Доки вони здебільшого нищили нас – стріляли, мов зайців, давили, мов слимаків. Оскаженілі від власної безкарності та переконані, що вхопили Бога за бороду, вони, нарешті, взялися один за одного й нам з цього треба лише радіти та усіляко їм допомагати. Наприклад – провести масовий мітинг з вимогою роздати побільше зброї народним обранцям, вкупі з Президентом, членами Уряду, керівництвом Генпрокуратури, СБУ та МВС. Калібром бажано побільше. По-можливості – видати ще й гранатомети та ракети класу „земля-повітря”. І нехай полюють. Без усяких обмежень.
Не можемо ми печалуватися зі смерті Кушнарьова, бо під кулю його п'яного товариша міг попасти хтось із нас – бабця, що йшла вздовж лісової дороги, чи школяр, який збіг з уроків у сільській школі. От тільки в такому випадку міністр охорони їхнього здоров'я напевно не став би псувати свій робочий графік поїздкою до Ізюма. І харківських курсантів ніхто б не ганяв на станцію переливання крові для примусового донорства. І вертольоти Міністерства з надзвичайних ситуацій не доставляли би німецьких лікарів до якогось там районного центру. Бо надзвичайна ситуація для них – це коли в міністра Шуфрича дача горить. Та й ще не факт, що підстрелений взагалі опинився б у лікарні, бо „слуги народу” чи навряд захотіли б псувати оббивку їхнього авто кров'ю одного з нас. Скоріше за все, кинули б подихати пораненого в лісі, мов собаку. А їхня прокуратура написала б, що мав місце випадок прикрого самогубства.
Скажете--статья злая?! Да, злая! Но это жизнь, реальная жизнь, с которой сталкиваешься каждый день в нашей стране. И не "мы" сделали её такой, а "они", хотя не без нашего молчаливого участия, а иногда и активного одобрямса.От тільки ніхто не пояснив, де їхні лікарі збираються трансплантат брати, бо в Україні зусиллями „народних обранців” питання відбору донорських органів досі законодавчо не врегульовано. І нирку на законних підставах Кушнарьову можна було б пересаджувати лише в тому випадку, якби б хтось би з кушнарьовських соратників йому одну зі своїх подарував. А тепер уявімо пана Януковича, пана Ахметова чи, хоча б, мадемуазель Карпачову, які прагнуть поділитися з пораненим своєю ниркою. Уявили? – Отож. Надії на трупний матеріал також не має через відсутність в Україні банку донорських органів.
Перефразируя украинскую поговорку--Бачили очі, кого вибирали...